Закон про споживче кредитування – коли він «не» застосовується

15.11.2016 року Верховна Рада прийняла Закон про споживче кредитування. 10.06.2017 цей Закон набрав чинності. 

Закон направлений на захист прав споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування.

Закон містить принципи захисту прав позичальників та кредиторів, та вимоги до фінансових компаній, яких вони повинні дотримуватись при наданні фінансових послуг. У свою чергу в ньому передбачено ряд виключень, при яких він не застосовується, коли сторони  можуть відступити від його вимог.

Розглянемо випадки коли Закон про споживче кредитування не застосовується.

Відповідно до частини 2 статті 3 цього Закону, він не поширюється на наступні випадки.

По-перше, на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

Отже, закон про споживче кредитування не розповсюджується на наступні види кредитних договорів:

• договір про кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця та в якому є умова про споживчий кредит (Стаття 1069 ЦК України (кредитування рахунка). Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів, банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
• кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця. Як правило це бланкові (без залогові) мікрокредити розмір яких не перевищує мінімальної заробітної плати. Строк кредиту є обов’язковою умовою договору фінансового кредиту. Відповідно до законодавства кредитодавець зобов’язаний проінформувати клієнта про мінімальний строк дії договору (якщо застосовується), та максимальний строк, на який видається кредит.

По-друге, Закон про споживче кредитування не застосовується у випадках укладення договорів позики, що не передбачають сплати процентів чи будь-яких інших платежів за користування наданими за такими договорами грошовими коштами. 

Стаття 1046 Цивільного кодексу передбачає, – що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Таким чином, Закон Про споживче кредитування не розповсюджується на договори позики, що не передбачають виплату процентів – безпроцентні договори позики.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України, договір позики вважається безпроцентним, якщо:

•  він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;
• позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.  

По-третє, Закон про споживче кредитування не розповсюджується на кредитні договори, метою яких є надання споживачу права вчиняти правочини з фінансовими інструментами, якщо такі правочини вчиняються за участю чи за посередництвом кредитодавця або іншого професійного учасника ринку цінних паперів.

Стаття 2 Закону про цінні папери та фондовий ринок, дає наступне визначення професійних учасників фондового ринку – юридичні особи, утворені в організаційно-правовій формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, які на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України, а також Центральний депозитарій цінних паперів. 

Щодо випадків, у яких не розповсюджується Закон про споживче кредитування коли споживач вчиняє правочини з фінансовими інструментами за посередництвом кредитодавця, то як приклад можна навести послуги з фінансового лізингу, коли лізингова компанія набуває у власність майно з метою його подальшої передачі в оренду з правом викупу та отримує за це лізингові платежі. 

Стаття 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», – за договором фінансового лізингу  лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)

По-четверте, Закон про споживче кредитування не розповсюджується на кредити, що надаються за договорами, укладеними в результаті врегулювання спору шляхом укладання мирової угоди, затвердженої судом.

Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного процесуального кодексу, – мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України “Про виконавче провадження”.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» не застосовується до кредитних договорів які укладаються у відповідності та на виконання сторонами/стороною умов визначених в мировій угоді. 

По-п’яте, Закон про споживче кредитування не застосовується до кредитів, що надаються виключно в рамках відповідних державних програм або програм органів місцевого самоврядування визначеному колу фізичних осіб і передбачають окремі, визначені такими програмами, умови кредитування, у тому числі виплату процентів за користування кредитом.

Очевидно, що в рамках державної програми/програми органів місцевого самоврядування кошти виділяються на відповідні цілі, з чіткою процедурою їх використання і так далі. Застосовувати принципи регулювання кредитних відносин закріплені в Законі про споживче кредитування  до даного виду кредитів – не доцільно.

По-шосте, Закон про споживче кредитування не поширюється на несанкціонований овердрафт, що є перевищенням суми операції, здійсненої за рахунком, над сумою встановленого кредитного ліміту, що обумовлений договором між кредитодавцем та споживачем і не є прогнозованим за розміром та часом виникнення.

Несанкціонований Овердрафт – заборгованість позичальника перед фінансової компанією, яка виникла внаслідок перевищення витратного ліміту та яка не обумовлена договором фінансового кредиту і не є прогнозованою в розмірі та за часом виникнення. Не застосування положень Закону про споживче кредитування в даному випадку є цілком логічним. 

По-сьоме, Закон про споживче кредитування не розповсюджується на кредитні договори, загальний розмір кредиту за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору.

Загальний розмір кредиту – сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит. При цьому, необхідно розрізняти загальний розмір кредиту та загальні витрати за споживчим кредитом. 

Загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, пов’язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов’язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Важливо відмітити, що з 01.01.2021 року набуде чинності Закон Про внесення змін до деяких законів України щодо споживчого кредитування і формування та обігу кредитних історій від 15.09.2020 №891-IX. Зміни передбачають виключення пункту 7 частини 2 стаття 3, що передбачає не застосування закону про споживче кредитування до кредитних договорів, загальний розмір кредиту за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору.

Зміни набудуть чинності набирають чинності через три місяці з дня опублікування Закону. В новій редакції Закону про споживче кредитування частина 3 статті 7 буде доповнена наступним: 

«4. До кредитів за договорами, загальний розмір кредиту за якими не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору, застосовуються вимоги цього Закону, крім частин другої – сьомої, абзацу другого частини десятої та частини дванадцятої статті 9, частини шостої статті 14, статті 19 та частини другої статті 21 цього Закону”.

По-восьме, Закон про споживче кредитування не розповсюджується на кредити, що надаються ломбардами у разі передання предмета застави на збереження ломбарду, за умови що зобов’язання споживача обмежуються вартістю предмета застави.

Ломбард – фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду.

Фінансовий кредит ломбарду – надання ломбардом коштів у позику, забезпечених заставою, на визначений строк та під процент. 

Таким чином, не застосовувати Закон про споживче кредитування при укладанні ломбардом договору кредиту можливо за умови, що застава під яку буде видано кредит буде зберігатись в ломбарді (ломбард укладає договір застави окремо або ж разом з договором фінансового кредиту як один документ).

Проте це не єдина умова. Крім цього, зобов’язання позичальника за договором кредиту перед ломбардом будуть обмежуватись переданою на зберігання заставою.