Розмежування відступлення права вимоги за договором факторингу та за договором цесії – 2020
04.03.2021
Розмежування відступлення права вимоги за договором факторингу та за договором цесії – 2020
Верховний суд оприлюднив огляд судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яким в тому числі розмежовується поняття договору факторингу та за договору цесії в частині відступлення права вимоги
ВИТЯГ
Щодо розмежування правочину з відступлення права вимоги (цесія) та договору факторингу
Під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а договору факторингу – отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися лише за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, який може встановлюватися по-різному:
- у твердій сумі;
- у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається;
- у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається “за номінальною вартістю” без стягнення фактором додаткової плати, то відносин факторингу не виникає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм щодо заміни кредитора у зобов’язанні (частина третя статті 656 ЦК України)
КГС ВС розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку “ПРИМОР’Я” (далі – ТОВ “Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку “ПРИМОР’Я”) до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю “Фарм-ОД” (далі – ТОВ “Фарм-ОД”) про визнання договору відступлення права вимоги (цесії) недійсним і прийняв постанову, в якій зазначив таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
07.03.2017 між ОСОБА_3 (цедент) та ТОВ “Фарм-ОД” (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого цедент відступив, а цесіонарій взяв на себе право вимоги грошового боргу і став кредитором ТОВ “Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку “ПРИМОР’Я” (боржник) за грошовими зобов’язаннями, які виникли на підставі договору поставки від 01.06.2014, укладеного між цедентом і боржником.
До зазначеного договору укладено додатковий договір від 07.03.2017, за умовами якого цесіонарій, крім компенсації цеденту згідно з пунктом 5 договору відступленого права вимоги в сумі 100 000,00 грн, додатково сплачує йому 27 368,05 грн та стягнуті з боржника на підставі відповідного рішення суду неустойку, інфляційні проценти та 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, яке виникло у боржника перед цедентом за договором поставки товарів від 01.06.2014, укладеного між цедентом і боржником, на загальну суму 127 368,05 грн (право вимоги).
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що оспорюваний договір відступлення права вимоги від 07.03.2017 вчинено відповідачами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору факторингу. При цьому позивач вважає, що договір факторингу, який сторони фактично уклали замість договору про відступлення права вимоги (цесії), суперечить положенням статті 1079 ЦК України та частині першій статті 5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, оскільки відповідач-2 не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій
Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019, у задоволенні позову ТОВ “Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку “ПРИМОР’Я” відмовлено в повному обсязі.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Отже, статтями 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
Що ж до суб’єктного складу правочинів з відступлення права вимоги, то учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.
Водночас за змістом частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п’ятої статті 5 Закону України “Про банки і банківську діяльність” у договорі факторингу беруть участь три сторони:
- клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України);
- фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України);
- боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
Статтею 350 ГК України визначено, що фактором може бути лише банк.
Фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то КГС ВС зазначає, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов’язань, в яких заміна кредитора не допускається (стаття 515). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги: як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а договору факторингу – отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися лише за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, який може встановлюватися по-різному: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається “за номінальною вартістю” без стягнення фактором додаткової плати, то відносин факторингу не виникає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм щодо заміни кредитора у зобов’язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Отже, вимоги про визнання удаваним договору спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору та підлягають з’ясуванню судом під час вирішення спору.
Ураховуючи викладене, колегія суддів КГС вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди, здійснивши правовий аналіз умов договору відступлення права вимоги від 07.03.2017, дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний правочин не є удаваним, оскільки не вчинений для приховання іншого правочину – договору факторингу. У договорі відсутні умови, притаманні договору факторингу, а розмір грошової вимоги, відступленої за цим договором, дорівнював ціні її відступлення, у зв’язку з чим укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором цесії.
За результатами розгляду касаційної скарги ТОВ “Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку “ПРИМОР’Я” у цій справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишено без змін як законні та обґрунтовані.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 03.06.2020 у справі No 916/1410/19 можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/89625064
Джерело інформації https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Ogljad_KGS_22_07_2020.pdf
